Робота з презентаціями

     Презентація - це форма подання інформації як за допомогою різноманітних технічних засобів, так і без них. Як правило, представляються нові проекти, товари, послуги, ідеї і т.п. В цілому завдання презентації - зробити так, щоб її об'єкт зацікавив аудиторію. Для цього складається сценарій презентації, відповідно до якого підбираються: комп'ютерна графіка, відеоряд, роздатковий матеріал, колірне і звукове оформлення та інші засоби.

Створення презентації

     Завантажимо програму PowerPoint. Нова презентація створю­ється автоматично й містить один слайд, на якому розташовані два об’єкти — заголовок і підзаголовок. Ця презентація має назву Презентація1.

     Щоб вибрати і вставити ще один слайд у презентацію, слід на вкладці Основне рядка клацнути мишкою по кнопці Створити слайд. Відкриється вікно, в якому вибрати потрібний тип слайда. Слайд буде вставлений після поточного.

     На слайдах можна розмістити такі об’єкти: заголовок, список, текст, рисунок тощо.

Збереження презентації

Щоб зберегти презентацію, потрібно виконати перелічені нижче дії:

     1) натиснути кнопку Office, відкриється меню, вибрати пункт Збе­регти або Зберегти як... (залежно від ситуації). Або використати комбінацію клавіш Ctrl + S;

     2) у діалоговому вікні Зберегти як... у списку Папка вибрати диск і серед існуючих вибрати ту папку, де має розташовуватися пре­зентація;

     3)  вибрати один із форматів файла в текстовому полі Тип файла:

       ♦  презентація, яка відкриється разом з програмою PowerPoint. Файл матиме розширення .РРТХ;

       ♦  демонстрування PowerPoint, призначене виключно для пока­зу презентації. Файл матиме розширення .PPSX;

       ♦  рисунок у форматах GIF, JPEG, PNG, TIFF та інших, який перетворює презентацію на набір рисунків зі слайдів;

     4)  у текстове поле Ім’я файла ввести ім’я файла та натиснути кноп­ку Зберегти.

Перегляд презентації

     Наступний етап роботи над презентацією передбачає встановлен­ня порядку чергування слайдів та їх демонстрування. Ви вже зна­єте, що для цього потрібно скористатися кнопками вибору режиму перегляду презентації, які розташовані на панелі змісту презента­ції, або виконати команду Показ слайдів —> Спочатку (або Показ слайдів —► 3 поточного слайда).

У звичайному режимі відбувається редагування слайдів. Зви­чайний режим дозволяє вилучати або додавати слайди, копіювати їх або переносити.

     Для налагодження великих презентацій зручно користуватися сортувальником слайдів, який дозволяє змінювати порядок слайдів, додавати переходи, встановлювати час показу кожного зі слайдів тощо.

     Під час перегляду презентації перехід від одного слайда до ін­шого здійснюється за допомогою натискання лівої кнопки миші в будь-якому місці екрана.

Оскільки порядок створення слайдів презентації відповідає по­слідовності слайдів проекту, нам залишається лише їх продемон­струвати.

Додавання тексту до слайдів

     Учитель. Уявімо, що ви вже створили власну презентацію. Зараз ми навчимося додавати до слайдів інші елементи, зокрема текстову інформацію та зображення.

     У такому разі почнемо з титульного слайда. Виберіть перший слайд і клацніть лівою кнопкою миші всередині рамки з написом Заголовок слайда. Введіть текст.

     На слайдах тексти можуть розміщуватися в написах, усереди­ні фігур і в таблицях. Під час створення презентацій на основі шаблонів написи на слайдах уже створено і для введення тексту необхідно вибрати відповідне поле.

Типи анімаційних ефектів та їх використання

Анімація від англ. to animate — оживляти. Анімація — це спеціальний відео - або аудіо - ефект, доданий до основного тексту або до певного об’єкта.
      До розташованих на слайді об’єктів можна застосувати чотири основні типи анімаційних ефектів. Якщо ефект не заданий, то об’єкт з’являється в тій області, де він розташований на слайді.

• Вхід. Цей ефект визначає спосіб появи об’єкта на слайді.
• Виділення. ефект,  що  дає  можливість  зосередити  увагу на певному об’єкті, виділяючи його серед решти розташованих на слайді об’єктів.
• Вихід. ефект визначає, яким чином об’єкт буде зникати зі слайда. Для більшості об’єктів ефект такого типу не знадобиться, але у разі необхідності можна скористатися одним із 52 ефектів, що пропонуються програмою.
• Шляхи переміщення. Найцікавіший тип анімації об’єктів. Він дає можливість створити шлях, уздовж якого буде рухатись об’єкт. Якщо шлях анімації починається за межами слайда та закінчується на слайді, такий ефект діє як ефект входу; якщо шлях  починається  на слайді,  а закінчується за його межами, то цей ефект буде подібний до ефекту виходу. І нарешті, якщо маршрут починається й закінчується поза межами слайда, об’єкт з’явиться на слайді, «пройде» якимось шляхом, а потім зникне за його межами.

     Для одного об’єкта можна створити кілька анімаційних ефектів. Наприклад, ефект входу, виділення й ефект виходу. Крім того, для всіх ефектів можна встановити швидкість відтворення.

    В області завдань Настройка анімації можна також визначити, в якому місці і в який саме момент елемент має з’явитися на слайді під час показу презентації. ефекти анімації застосовуються в режимі сортувальника слайдів або у звичайному режимі. Якщо ефект анімації задається в режимі сортувальника, програма PowerPoint застосовує його до кожного об’єкта на слайді, за винятком об’єктів Заголовок і Фон. Проте якщо ефект анімації задається у звичайному режимі, ви повинні вказати, які об’єкти на поточному слайді треба анімувати, і лише після цього застосувати ефект. Додавання анімації до будь-якого об’єкта здійснюється за однією схемою незалежно від типу об’єкта.

    Для застосування ефекту зміни слайдів (зникнення попереднього, поява наступного) необхідно виконати команди Показ слайдів →

→ Зміна слайдів… В області завдань Зміна слайдів можна вибрати ефект зміни, встановити параметри та переглянути результат.



Використані джерела
1. http://urokinformatiki.in.ua/urok-13-dodavannya-animacijnix-efektiv-do-obyektiv-slajda/
2. https://teachua.com/uroky-powerpoint/892-vstup-shcho-take-prezentacija
3. http://urok-informatiku.ru/stvorennya-zberezhennya-ta-pereglyad-prezentatsiyi/

Поняття мови програмування. Складові мови програмування

8 клас

---

Комп’ютерна програма – це алгоритм опрацювання даних, записаний спеціальною мовою та призначений для виконання комп’ютером.
У процесі своєї роботи програма опрацьовує дані.
Дані бувають:

• вхідні (початкові)
• проміжні
• вихідними (результуючі)

Для запису алгоритмів, призначених для виконання комп’ютером, розробляють і використовують спеціальні мови – мови програмування.
Мову, яку використовують для запису алгоритмів, призначених для виконання комп’ютером, називають мовою програмування.

Складові мови програмування:
1. Алфавіт – множина символів, з яких можна утворювати слова і речення цієї мови.
2. Словник – набір слів, які використовуються в цій мові.
3. Синтаксис – правила складання і запису мовних конструкцій: не словникових слів і речень.
4. Семантику – встановлене однозначне тлумачення мовних конструкцій, правил їх виконання.

Система програмування складається з мови програмування, компілятора або інтерпретатора програм, які написані на цій мові, відповідної документації, а також допоміжних засобів для підготовки програм до виконання; 

Інструментальна система (development environment) — комплекс програмних або програмних і технічних засобів, який використовується фахівцями з програмування як інструмент для розробки програмного забезпечення (програм, програмних комплексів та систем тощо).Компілятор (транслятор) - комп'ютерна програма (або набір к. програм), що перетворює (компілює) програмний код, написаний певною мовою програмування зрозумілій людині, на семантично еквівалентний код в іншій мові програмування зрозумілій комп’ютеру. Що, як правило, є необхідним для виконання програми на машині, наприклад: на комп'ютері.
Коротко компілятор (транслятор) можна визначити, як програма або технічний засіб, що виконує компіляцію.

    Ра́строва гра́фіка (англ. raster graphics) є частиною комп'ютерної графіки, яка має справу зі створенням, обробкою та зберіганням растрових зображень. Растрове зображення є масивом кольорових точок (пікселів). Обробка растрової графіки здійснюється растровими графічними редакторами. Растрові зображення зберігаються у різних графічних форматах.
   Інколи говорять про растрову графіку, маючи на увазі зображення представлене у растровому форматі зберігання інформації.

   Растрова графіка залежить від оптичної роздільної здатності(кількості точок/ пік селів на одиницю довжини), оскільки її об’єкти описуються точками у координатній сітці певного розміру. Такий підхід є ефективним у випадку, коли графічне зображення має багато напівтонів і інформація про колір важливіша за інформацію про форму (фотографії та поліграфічні зображення)
   При збільшенні растрового зображення, можна спостерігати пікселізацію, тобто при масштабуванні збільшується розмір точок і стають помітними елементи растра, тобто на краях контурів з’являються «сходинки».
Переваги растрової графіки:

- простота автоматизованого вводу (цифрування) зображень, фотографій, слайдів, малюнків за допомогою сканерів, відеокамер, цифрових фотоапаратів

- фотореалістичність

Недоліки растрової графіки:

- роздільну здатність і глибину кольору  можна змінювати лише у визначених межах і, як правило, із втратою якості

- розмір файлу є пропорційним до площі зображення, роздільної здатності і типу зображення, і, переважно, при високій якості є великим

- складність управління окремими фрагментами зображення. Потрібно самостійно виділяти ділянку, що є складним процесом

 Формати файлів растрової графіки

Знання файлових форматів і їх можливостей є одним із ключових факторів в до друкарській підготовці видань, підготовці зображень для web і в комп’ютерній графіці взагалі. Кожен із закріпившихся форматів пройшов природний відбір і доказав свою життєздатність. Всі вони мають якісь характери стерні особливості і можливості, роблячи їх незамінними в роботі.

1) Формат РСХ

Формат графічних файлів розроблений фірмою ZSoft для роботи з графічним редактором PC Paintbrush. Підтримується безліччю графічних редакторів, програмами сканування зображень, настільними видавничими системами, програмами розсилання факсів. Поряд із обмеженістю кольорової палітри, іншим серйозним недоліком РСХ формату є наявність різноманітних версій. Останнє обумовлене тим, що РСХ стандарт є відкритим і застосовується багатьма незалежними розробниками програмного забезпечення.

Формат РСХ застосовує найпростіший спосіб стиснення зображень, дозволяючий виконувати швидкий перезапис зображення з файлу в відеопам’ять і назад.

2) Формат ВМР

Розробка фірми Microsoft  для операційної системи Windows (скорочення від слова bitmap). Він підтримується всіма графічними редакторами, працюючими під керуванням цієї операційної системи.

Представляє собою досить просту структуру і слугує для опису і візуалізації невеликих піктограм – іконок (icons), які застосовуються в графічних інтерфейсах. Спроможний зберігати індексований (до 256 кольорів), так і RGB-колір (16 700 тис. відтінків). Можливе застосування стиснення по принципу RLE. Існує різновидність формату BMP для операційної системи OS/2.

Джерела:
1. http://elib.lutsk-ntu.com.ua/book/knit/auvp/2012/12-14/page13.html
2. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%A0%D0%B0%D1%81%D1%82%D1%80%D0%BE%D0%B2%D0%B0_%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0
3. https://www.youtube.com/watch?v=zJA7gQ8ycfA

5 клас - Операційна система

Операційна система (ОС) — це набір управляючих програм, які забезпечують роботу обчислювальної системи, а саме:

1. Здійснюють управління роботою апаратної і програмної складових обчислювальної системи, координують взаємодію ок­ремих частин цих складових.
2. Дають змогу користувачеві здійснювати загальне управління обчислювальною системою на рівні заздалегідь занесених до запам'ятовуючих пристроїв машини програм

ОС забезпечує взаємодію програм із зовнішніми пристроями та між собою; здійснює розподіл ресурсів оперативної пам'яті; виявляє різні ситуації, що виникають у процесі виконання про­грам, повідомляючи про них.

Інтерфейс — засоби та сукупність команд ОС для здійснення діяльності користувача щодо опрацювання інформації засобами обчислювальної системи.

Для спрощення доступу користувача до ресурсів комп'ютера операційна система підтримує інтерфейс користувача, який має високий рівень сервісу і звільняє користувача від безпосереднього «спілкування» з апаратурою.

Інтерфейс користувача сучасних ОС (наприклад, Windows 98/2000/ХР) називають ще графічним, Оскільки він дає змогу подавати команди операційній системі шляхом маніпулювання наочними графічними об'єктами (вікнами, меню; списками, кнопками тощо).

Об'єкт - це будь-який елемент інтерфейсу користувача: значок, кнопка, меню, список, межа вікна, а також саме вікно тощо. Основними об'єктами в системи Windows є вікна, документи, папки, ярлики.

Для збереження інформації на зовнішніх носіях система Windows організує інформацію у вигляді документів. Як правило документи створюються у конкретних прикладних програмах (додатках). Окремі документи складаються у папки, причому кожна папка може містити в собі як документи, так і вкладені папки.

Папка в Windows — це сховище різних об'єктів: документів, інших папок, зразків дисків, принтерів тощо. Папки позначаються жовтим прямокутники із виступом  у лівому верхньому куті. Серед усіх папок, записаних на диски комп'ютера, існують такі, що необхідні для роботи самої системи Windows. Ці папки називаються системними.

Ярлик - це невеликий файл (розміром до 1 Кбайта), що містить картинку-піктограму і посилання на будь-який об'єкт (програму, документ, папку, принтер тощо)

Вікнами називаються прямокутні ділянки на екрані, що призначені для введення інформації від користувача і виведення інформації, отриманої програмою.

Вікна – це графічні, відображення програм (тобто Windows-додатків), які бачить Користувач на екрані.

До основних типів вікон належать:

Прикладні — вікна прикладних програм (додатків) Windows для виконання певної роботи.

Підлеглі—вікна, що викликаються із іншого вікна Windows

Діалогові — додаткові вікна, для встановлення параметрів ко­манд. 

Інформаційні — вікна з інформацією про стан системи, пристроїв, хід виконання роботи, а також з попередженнями про аварійні ситуації.

Маніпулювати з вікнами можна, користуючись клавіатурою, а ще простіше — мишею. Наведемо основні операції з вікнами, що виконуються мишею.

Активізація вікна здійснюється простим клацанням миші по полю всередині .вікна. Активне вікно розміщується зверху інших вікон, причому змінюється Підсвічування фону заголовка. Цього ж результату досягають натисканням кнопки програми на панелі задач: кнопка при цьому ніби заглиблюється.

Переміщення вікна. Щоб перемістити вікно; розмістіть курсор миші у рядок заголовка, натисніть на кнопку миші та потягніть контур вікна у потрібний бік. Відпустіть кнопку миші й вікно займе нове положення.

Зміна розмірів вікна. Розгорнути вікно на весь екран, віднови­ти його до попередніх розмірів, згорнути на панелі задач — усі ці операції виконуються за допомогою кнопок керування вікном. Для довільної зміни розмірів вікна потягніть покажчиком миші за будь-яку зі сторін обрамлення вікна (для зміни одного розмі­ру) чи за куток обрамлення (для одночасної зміни двох розмірів).

Закриття вікна здійснюється клацанням по кнопці керування вікном, позначеній хрестиком, або комбінацією клавіш Alt+F4.

Корисна команда Свернуть все окна. Вона дає змогу згорнути на панель задач усі вікна додатків та відкрити простір робочого стола. Ви можете користуватися цією командою, якщо треба швидше дістатися до будь-якого значка на робочому столі або до діалогу настроювання екрана.

Windows дає можливість користувачу керувати комп'ютером за допомогою графічних символів. Такі символи називають піктограмами, значками або «іконками».

Піктограми — це графічне зображення значком об'єкта, який знаходиться десь у файловій системі. Піктограмами зображаються дисководи для дискет і компакт-дисків, вінчестер, пристрої, папки, файли, засоби налагодження системи тощо.    

Щоб Windows виконав певну команду, досить вибрати потрібну піктограму і виконати відповідну дію мишею. Залежно від виду піктограми реакція на ці дії може бути різною.

Графічний інтерфейс характеризується такими особливостями:

• уся робота з програмами, файлами і документами відбувається у вікнах;
• програми, файли, документи, пристрої та інші об’єкти подані у вигляді значків; якщо їх відкрити, вони перетворюються на вікна;
• усі дії з об’єктами здійснюються за допомогою меню, що стає основним елементом керування;
• маніпулятор (миша) виступає в ролі головного засобу керу­вання.

Ми вивчатимемо, як працювати з комп’ютером, на прикладі опе­раційної системи Windows ХР  (7). Головною особливістю ОС Windows  є графічний інтерфейс.
Операційна система встановлюється подібно до встановлення інших комп’ютерних програм.
Встановлення операційної системи має проводитися кваліфіко­ваними спеціалістами. Слід пам’ятати, що будь-які зміни в роботі ОС можуть призвести до виходу з ладу комп’ютера.
Диск, на який встановлено операційну систему, називають сис­темним.
Операційна система Windows ХР та їі об'єкти
Як ви вже знаєте, після ввімкнення комп’ютера відбувається за­вантаження операційної системи. Ми працюємо з операційною сис­темою Windows ХР. На екрані монітора з’являється Робочий стіл, на якому відображаються значки об’єктів операційної системи.
Основні об’єкти операційної системи:

• папки,
• файли,
• ярлики,
• вікна,
• диски (носії інформації).

З більшістю цих об’єктів ви ознайомились у 5 класі. Відпочинь­мо та пригадаймо основні поняття цієї теми.


Презентація

Книга


Використані джерела:

1. http://master-vpu25.ucoz.ua/news/operacijna_sistema_jiji_funkciji_interfejs_os_ta_pravila_roboti_z_nim_osnovni_ob_ekti_z_jakimi_pracjue_os_t/2014-03-10-520

2.  http://inf.rv.ua/5-klass/165-operacyna-sistema-urok-8.html

Векторна графіка

Векторна графіка — це графіка, де базовим елементом є лінія, яка описується математичною формулою. Таке представлення даних компактніше, але побудова об’єктів супроводжується неперервним перерахунком параметрів кривої у координати екранного або друкованого зображення.

Лінія є елементарним об’єктом, якому притаманні певні властивості: форма, товщина, колір, тощо. Будь який об’єкт (прямокутник, еліпс, текст і навіть пряма лінія) сприймається як криві лінії.

 Отже, лінія – це елементарний об’єкт векторної графіки. Найпростіші об’єкти об’єднуються в більш складніші. Наприклад, об’єкт чотирикутник можна розглядати як чотири зв’язані лінії.

Векторні об’єкти завжди мають шлях, що визначає їх форму. Якщо шлях є замкненим, тобто кінцева точка співпадає з початковою, об’єкт має внутрішню ділянку, яка може бути заповненою кольором або іншими об’єктами.

Всі шляхи містять дві компоненти: сегменти та вузли.

- Шлях являє собою маршрут, що з’єднує початкову та кінцеву точку.

- Сегмент - окрема частина шляху, може бути як прямою, так і кривою лінією.

- Вузол - початкова або кінцева точка сегмента

Кожен елемент векторної графіки містить ці три основні елементи і дозволяє їх редагування.

Основні властивості (параметри) векторного графічного об’єкта:

• тип об’єкта (коло, крива, прямокутник тощо);
• параметри, що визначають розміри і розташування;
• тип, колір і товщина ліній контура об’єкта;
• стиль і колір заповнення внутрішньої області об’єкта.

Операції з графічними об’єктами:

• cтворити;
• змінити розмір;
• видалити;
• перемістити;
• копіювати;
• змінити параметри заповнення;
• змінити параметри контуру.

 Переваги векторного способу

• Розмір файла, який займає описова частина, не залежить від реальної величини об'єкта, що дозволяє, використовуючи мінімальну кількість інформації, описати достатньо великий об'єкт файлом мінімального розміру.
• У зв'язку з тим, що інформація про об'єкт зберігається в описовій формі, можна нескінченно збільшити графічний примітив, наприклад, дугу кола, і вона залишиться гладкою. З іншого боку, якщо крива представлена у вигляді ламаної лінії, збільшення покаже, що крива не є гладкою.
• Параметри об'єктів зберігаються і можуть бути легко змінені. Також це означає, що переміщення, масштабування, обертання та інше, не погіршує якості малюнка.
• При збільшенні або зменшенні об'єктів товщина ліній може бути задана постійною величиною, незалежно від реального контуру.

Недоліки векторної графіки

• Не кожен об'єкт може бути легко зображений у векторному вигляді — для того, щоб зображення було подібним до оригіналу може знадобитися дуже велика кількість об'єктів з високою складністю, що негативно впливає на кількість пам'яті, яку займатиме зображення та час для його відтворення.
  

 Графічні об'єкти зберігають у графічних файлах. Формати графічних файлів визначають спосіб збереження інформації у файлі (растровий чи векторний), а також форму збереження інформації (алгоритм стиснення).

Деякі формати графічних файлів є універсальними, що забезпечує їх обробку більшістю графічних процесорів. Частина програм-обробок зображень має оригінальні формати, які розпізнають лише ті самі програми, що їх створюють. Зазвичай перевага оригінальних форматів файлів полягає в тому, що вони дозволяють зберігати зображення при меншому розмірі файлу. Якщо заплановано роботу з графічним файлом лише у конкретному середовищі, доцільно обрати оригінальний формат. Якщо заплановано використовувати графічний файл з різним програмним забезпеченням, краще використати універсальний формат.

 

 І растрові, і векторні зображення відтворюють переважно на растрових пристроях. Зокрема на моніторах, лазерних та струменевих принтерах. Зображення при цьому формують з фізичних пікселів або точок — найменших фізичних елементів поверхні відтворення, які можна обробити програмним чи апаратними способом. Характеристика, що визначає кількість таких елементів у пристрої, називається роздільною здатністю. Зображення для відтворення на растровому пристрої перетворюють на набори пікселів з урахуванням роздільної здатності пристрою та масштабу відображення. Завдяки цьому векторне зображення розміром з поштову марку можна збільшити та з такою самою якістю надрукувати на великому плакаті.

 

Використані джерела: 

1. https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%92%D0%B5%D0%BA%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%BD%D0%B0_%D0%B3%D1%80%D0%B0%D1%84%D1%96%D0%BA%D0%B0

2.  http://programming.in.ua/other-files/comp-graphics/43-what-it-vector-graphic.html

3. http://elib.lutsk-ntu.com.ua/book/knit/auvp/2012/12-14/page14.html

4. http://www.kievoit.ippo.kubg.edu.ua/kievoit/2013/86/86.html

5.  https://www.youtube.com